* * *
Замислююсь — мов бульки на поверхні
Німого озера — чи не наснився ти мені?
Кошмари ссуть вологу з моїх снів
А сни, мов нерестовна риба шерхлі
Зринають черевом в німих очах думок
Підстрілені мов електричним струмом
На мить спинився у мені Амок
Припліснена важким надгробком суму
Медуза тіла — всотує земля
Слабкі конвульсії людської форми
Я знову вбралася у сукню чорну
Мов відьма — то лише задля…
Годинами спостерігаю хмари
Мов шумовиння в ніжних рухах крил
І знову мучають мене нічні кошмари
А кликати тебе немає сил…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.