* * *
Відмовляюсь від усіх ролей
В цьому чорно-білому спектаклі.
Мабуть, нам іще не дуже зле,
Мабуть, кров тече іще по краплі
У скляних годинниках з піском,
Начебто по капельницях білих,
Як тече зі Шляху молоко
В черепи прапращурів осілих.
Позіхально кличуть хто куди
Мішкуваті Будди, будні бідні
Смаком паперової води,
Запахом пасхальної обідні.
Тільки материнка й полини,
Тільки матери… не материться.
Та нема достойної війни,
Щоб піти й упасти — як напитися.
Як стара вовчиця, ходить страх,
Як старенький клоун — порожнеча.
Білим сном березова кора
Пам’ятає вирії лелечі.
Правда в масці. Маска у багні —
Мов щетина хортицького мачо.
Щирої ощиреності дні
Вільні, як вареники гарячі.
От прийдем і станем, наче віск.
Хмари йдуть над нами — умирати.
Тане лід в калиновій крові.
А дівчата учаться стріляти.
***
© Ігор Павлюк. Всі права застережені.