ПІД СОБОРОМ
1
Стеля у тріщинах,
в плямах іржавих.
Храм цей понищений
кимось безжальним.
Замість облуплених
левів на стінах —
чайки насуплені
в позах картинних.
Винних не знайдемо,
винні — не винні.
Ми їх не згадуймо:
інші ми нині…
Знову відкритий він.
Ладан і мирра.
Бабцями спритними
твориться … віра:
— Як? Ви без хрестика?
— Свічку придбали?
— Що це за шаль така,
наче для балу?
Якось незатишно.
Мовби хто з тріщин
хоче сказати нам
щось дуже віще.
Міцно стреножено
вчинки і думку.
Хто це? О Боже мій!
Ти? З-за лаштунків?
Чом — під порогами?
Теж — не пустили?
Будь хоч і Богом ти,
Одяг — не “в стилі”?
Гроші полічено,
сховано ноги.
Бог непримічений
плаче за рогом.
2
Колись у нас були Бога
відібрали силою.
Тепер його повернули,
а ми — пропили його!
Ще не всього: он, дивіться —
трохи біля входу є.
Беріть швидше, не нехтуйте
Божою породою!
Ні, не зовсім: он, погляньте —
лежить за полицею.
Та купуйте ж! (Маю вкрити
хату черепицею).
Нині зручно торгувати
Господніми ранами!
Буде треба ще — замовте:
з-під землі дістанемо!
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.