* * *
Я — Дім,
по вінця наповнений
своїми мешканцями.
щомиті
хтось рипається мені в двері,
стукає кватиркою,
пронизує голосами.
Трохи аж ниє підлога,
щемить у стінах,
і вікна сльозяться.
Та ось нарешті
всі одностайно
розходяться, хто куди.
Милує око незграбний рядочок
порожніх домашніх капців.
Я — Дім,
який дослухається ревно
до щонайдальших кроків.
Хвилина спокою.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.