СОНЕТ ІЗ КОТОМ
(Рудий)
До річки йшла. Ступила вже на міст.
І враз отерпла: на тонкім льоду
Сидів чийсь кіт (ану ж як на біду?) —
Рудий-рудий — од вух по самий хвіст.
У тому чувся незбагненний зміст.
Це ж лід! Це ж не в якомусь там саду!
Хтось водоплавний у його роду?
Чи має раптом до рибальства хист?
Чи просто заманулося водиці?
Чи захотів топитися, гляди?
А може, тут побачення у киці?
Та що б його не звабило сюди,
Рудим вогнем пекли зиму зіниці,
Щоб і в мені прокласти слід рудий.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.