СОНЕТ СІЧНЕВОГО НЕБА
(Блакитний)
Стрибаю босим зором по снігу,
Зіщулилась душа мерзлякувато.
Аж ось, піднявшись над їдку югу,
Враз помічаю небо в чистих шатах.
І я вже там, де тільки тиші гул,
Де тільки синь і сонце розіллято.
Скидаю з пліч усіх марнот вагу
І в голубінь пірнаю, мов у свято.
Пливу й пливу, в блакитняві зігріта,
Все далі й далі від нудних простуд,
Бо в небі навіть серед січня літо.
У нім немає куцих буднів пут,
Із нього безмір лазурово світить,
У нім душі
і сад,
і суд,
і суть.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.