СОНЕТ ІЗ ЛЬОДЯНОЮ КІРКОЮ
(Білий)
Сніжинка до сніжинки. Так несміло,
Мов скарб, що починався з двох монет,
Складався цей такий безмежно-білий,
Із льодяною кіркою сонет.
Світ спочиває в білій заметілі.
Хіба що річка, вирвавши з тенет
Своє непосидюще срібне тіло,
Крізь скельце криги зирить, як в лорнет.
Та ще не лижах — юний батько з сином
На друзки розбивають білі сни,
Веселим сміхом будячи долину.
Повз нас майнули вихором вони,
І вже їх постаті —
немовби дві мачини
На білім тлі стрімкої далини.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.