* * *
Цей вірш — правічний ліс.
Хоч об рядків коріння,
бува, й спіткнусь, та знову
зведусь, щоб далі йти.
У жменю наберу
добірних слів насіння —
у кожному із них
незміряні світи.
Бува, що й заблуджусь
у тропах незнайомих,
та непідвладна страхові
моя жива душа.
Цей вірш — правічний ліс.
Я ж Мавкою у ньому.
От-от, здається, вчую
сопілку Лукаша.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.