ТОЙ, ЩО ЖИВЕ…
Новенький годинник усе цокотить,
і стрілочки ходять по струнці.
Час — наша озброя, він меч наш і щит:
я — той, що живе у… бруньці.
Годинник стукоче — нема вороття.
В тім ритмі розпачно-щемкому
вчувається серця гаряче биття:
я — той, що живе в… листкові.
Все дужче і дужче прискорює темп
годинник, од бігу аж світиться.
Час — книга з невловним юрмовиськом тем:
я — той, що живе у… квітці.
То стрілка відстала, то вдарить не в лад:
годинник із часом не в злагоді?
Але ні на мить не вщуха часопад:
я — той, що живе у… ягоді.
Втомився, знесилів годинник старий,
ніякій не тішиться вісточці.
А час — ніби куля, що цілить згори:
я — той, що живе у… кісточці.
Удар! Запустився новий механізм,
життя заструміло нове,
зіп’явшись на пагін зі сміху та сліз:
я — той, що живе…
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.