* * *
Коли в опівнічну годину
всі піднімуть наповнені келихи,
так невчасно я враз почую,
як на темному підвіконні
слинку спрагло ковтне вазон,
не поливаний цілу вічність.
Винувато метнусь до нього
з найсолодшою в світі водою, —
може, він мені ще простить…
А тоді, як бамкне дванадцята,
може, цокнусь наповненим келихом
із одним хоч би
вдячним поглядом.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.