* * *
Малюнок цей нагадує про зиму.
Ба ні — про юність. Навіть не збагну:
чи то “Софіївка” всміхається незримо?
Чи то мені хлопчина підморгнув?
Як мерзли фарби! Руки незборимо
снували пісню зашпорів нудну.
А сміх котився простором без стриму
й сніжинками мережив далину.
Отак усе й застигло на папері,
немов жебрак худий під ворітьми:
в снігу — дерева, в здивуванні — ми.
І тільки час летить і б’є крильми,
щоб відчинити ними білі двері
у зиму юності, у молодість зими.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.