* * *
У час, коли оголять суть дерев
осінні невмолимі падолисти,
коли вітри-музики без перерв
лише “дощендо” гратимуть імлисто,
коли завмре в чеканні кожен нерв:
“От- от щось має статися у місті!” —
тоді в “Софіївку”, як білий лев,
увійде сніг, пречистий і врочистий.
І я тоді — вві сні та наяву —
почну шукати вперто і затято
зелену й непіддатливу траву.
Знайшовши ж, не стопчу і не зірву,
не приголублю навіть — просто знати
мені й узимку треба, що — ж и в у!
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.