* * *
Які у неї вправні акварелі!
То там, то тут кладе мазки недбало.
Машин тривожно-напівсонні трелі,
вогні розмиті… Ще намалювала
оркестр дощу нічного. Аж під стелю
важких небес — то ніжні , то зухвалі
штрихи дерев. На дощовій тарелі —
чийсь ледь відчутний погляд. Це для балу
останню барву попелюшка-осінь
затратила — на цяточку над “і”.
Дванадцяту от-от відіб’є.
Босий
слідок втікає в темінь безнадій.
… А мій листок в “Софіївці”
ще й досі
тремтить, мов черевичок, на воді.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.