Марина ПАВЛЕНКО

СОНЕТ ДОЩУ І ГІР

У горах дощ — пригода не з найліпших,
коли ж ще й вітер — о, кошмарний сон!
Зубами краплям дзвониш в унісон
і вже не віриш ні в тепло, ні в тишу.

І не знайти сухої в скелях ніші,
щоб розвести хоча б малий вогонь.
І хай би навіть хто давав мільйон,
даруйте: в гори — ні ногою більше!

Та дощ скінчиться — і забуто біди,
забуто зразу — блисне сонце лиш.
І вже не трави, а суцільні вірші,
і не траплялось гір, щоб золотіші!

Як сонце — горам легко все простиш,
і в гори знову на те літо підеш!

***

© Марина Павленко. Всі права застережені.