ДЕРЕВЦЕ НА СКЕЛІ ПІД “ЛАСТІВЧИНИМ ГНІЗДОМ”
Здаля не видно, що за деревце:
акація, кленок чи бересток?
Схотіла доля, щоб зросло борцем,
і дім дала — скали твердий шматок.
Сміливості ж не є воно взірцем:
помітно, як тремтить його листок,
в коліні вгнувся стовбур, хоч лицем
всміхається все дно до ластівок.
Йому вони уже немов родина.
А вітер… Наліта орлом од моря
і деревце до крові розбива,
аби загинуло. Але якщо й загине,
то не загине слід його: у горах
залишиться розколина жива.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.