МИС ТАРХАНКУТ
— Третій день протікає небо:
треба перекрити чимось блакитним
і засмолити сонцем! —
бідкався маленький крабик
(він мав тут дім,
був тут господарем,
а я — лише гостею,
тож тільки мовчала
і слухала).
— У новій підводній печері
в мене колекція водоростей:
рідкісні екземпляри! —
хвалився довірливий крабик
(він мав тут дім,
був тут господарем,
а я — лише гостею,
тож тільки мовчала й дивилася).
— Цю прямовисну стіну
з жовтого черепашнику
ми з морем полірували тисячу років,
а люди на ній навіщось
увічнити хочуть себе! —
дивувався наївний крабик
(він мав тут дім,
був тут господарем,
а я — лише гостею,
тож тільки мовчала
і до стіни
доторкалась хіба що очима).
— Ви в мої володіння
входите, наче до себе додому:
навіть без попереджень! —
нарікав безборонний крабик
(він мав тут дім,
був тут господарем,
а я — лише гостею,
тож тільки мовчала,
бо теж
почувалася винною).
— Але руки маєте лагідні! —
змінив гнів на милість
добрий крабик,
коли я обережно
поклала його на долоню
(він мав тут дім,
а я — лише гостею,
тож тільки мовчала,
тримаючи на долоні
давно уже мертвого
крабика).
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.