* * *
Я — хата. Біла.
Як світ, старезна.
Пригорнувся до тіла
листочок з берези.
Осінь на ньому —
діагноз хвороби.
Перетліла солома
спадає на лоба.
Ген — хата-сусідка —
переблиском вікон
ми сварились незрідка —
прощається з віком.
Домовик все частіше
у сон поринає.
Носа комин повішав.
Надії немає.
Де поділося літо —
з водою відерце?
Тільки пустка (чи вітер?)
стукає в серце.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.