* * *
Ще не студентка й не школярка вже,
іду знайомими шкільними коридорами.
Вслухаюся в чутливу їхню тишу,
яка так смішно передражнює уроки.
В ній логарифми… неозначеної форми…
зубрять анатомію…рентгенівських променів;
а купець Калашников б’ється навкулачки
з… броунівським рухом;
а фтороводневий… котангенс… заперечує…
закон заперечення заперечення;
а…
Та я тепер чужа у рідній школі.
Отож іду шкільними коридорами
і огортаюсь тихим напівсмутком,
що більше вже за партою не сяду,
але й проймаюсь тихим напівщастям,
що більше вже за нею не сиджу…
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.