Віра ПАРОНОВА

ПЛАЧЕ ДУША

Осінь така зажурена…
В хмарах чоло захмурене…
Плаче дощами-зливами
Довгими і тужливими.

У нескінченній сирості
Гаснуть надії в сірості,
Сумнів підступним ворогом
В душу вповзає мороком.

Де ж вони, наші воїни,
Щоб за народ постояли,
Владою не схилилися,
Золотом не зманилися?

Плаче душа народова
Рідними дітьми продана,
На копійки розмінена
Нишиться обезцінена.

Храми в дзвінницях мріються,
А бездуховність зміїться.
Образ Іуди множиться
Серед людей знебожених.

Очі дітей озорені
Бойовиками скорені.
Співи дзвінкі, злілеєні
Жуйками міцно склеїні.

Може не все ще скінчено?
Кожен своїм промінчиком
Душу людську знекрилену
Сповнить новими силами?

***