Віра ПАРОНОВА
ПЕРЕСТУПИТИ ПОРІГ
Пульсує у скронях напруга століть,
Стою на Порозі двох тисячоліть.
Що там, у майбутньому: світло чи тьма?
І є порятунок чи зовсім нема?
Віщують гадання, пророцтва сумні
Хаос і страждання, загибель Землі.
Розколота нами на сотні частин
Впаде у безодню космічних глибин.
Програму загибелі мушу змінить:
Малюю в уяві безмежну блакить.
У сяйво спеленута, як немовля,
У чистому просторі наша Земля.
Омиті любов’ю людей небеса,
Шумить і буяє кітуча краса,
Пречисті озера, зелені гаї,
Витьохкують радість у світ солов’ї.
Пульсує у скронях напруга століть.
Ми всі на Порозі двох тисячоліть…
****
© Віра Паронова. Всі права застережені.