* * *
Вік двадцять перший, лицаря верни.
Що забарився довго у дорозі,
Пошли синам премудрості земні –
День завтрашній у розпачі й тривозі
Зламалося крило у вітряка,
І ні з ким позмагатись Дон Кіхоту,
А дома ситуація така:
На жінчиних плечах уся робота.
То ж від мадонни – тільки силует,
Погасла свічка, і вуста зів’яли,
У круговерті суєти суєт
Розтанув образ лицаря печалі.
В руках лише вуздечка від коня
І чаша переповнена до краю,
Що забарився не моя вина,
З трояндою давно тебе чекаю.
Вік двадцять перший, лицаря верни!
***
© Людмила Паниченко. Всі права застережені.