СТУК В ДУШУ
Дім спорожнів: померла господиня,
Кіт за порогом хати опинивсь,
Періщить дощ, а на дверях хатини замок.
Господар так розпорядивсь.
Сидить, сіренький, жалібно так плаче,
У перехожих треться біля ніг,
Хтось мимоходом кине: “Кіт бродячий.
Боронь пустить такого на поріг!”
Господар в хату – кіт йому назустріч
Мурликає і тулиться: “Впізнав?”
Той буркнув щось і відштовхнув ногою.
Поглянув так, що аж мороз пройняв.
В очах зелених світ мілів і вужчав,
Усе позаду: затишок, тепло…
Єдиний дощ достукувався в душу,
Якої в дядька зроду не було.
***
© Людмила Паниченко. Всі права застережені.