* * *
Відплачуть зорі калиновий смуток,
нудьга відскиглить світову печаль
і задзвенить без тіні каламуті
німим крещендо біла-біла даль.
Душа спочине. Рівно йтимуть коні.
Мій кучер знає таїну доріг.
Пухнаста казка простягне долоні —
я притулю їх до долонь своїх.
За обрієм зостануться розлуки
під крилами зболілих журавлів.
Я снитиму про ліс і теплі руки
казок пухнастих на моїм чолі.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.