* * *
Опівночі встану — опівдні засну —
зима мене знову морочить:
заплуталась в сонмі персон і парсун —
увечері плаче, а вранці регоче.
Я світло притлумлю — пітьму підсвічу,
на блюз налаштую валторну…
Не бачить, не чує, в очах диво-сум —
прийде з білим снігом, а піде із чорним.
Самотнім до смерті свій хрест понесу…
І що б мені хто не торочив
про спокій, про тишу, про чисту красу, —
я вірить зимі не хочу!
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.