* * *
Латаю сни смарагдового літа,
плету душі святкову пектораль.
Я досі, Вашим поглядом зігрітий,
од серця проганяю щемний жаль.
Я ще не вірю зроненому слову,
маскую в золото прив’ялі тихі дні.
Не може бути, щоб отак раптово
розсипалися замки осяйні.
Міцніш в’яжу… Птахи, дерева, квіти…
В які Ви спокусилися світи?
Початок і кінець з магічних Ваших літер…
Початок і кінець не можу віднайти…
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.