* * *
Не печаль моїх мрій світанкових надвечір,
коли зорі виходять ясні до води, —
надто довго сніги, надто довго хуртечі
поміж нами од краю до краю мели.
Не тривож моїх снів — хай усе спочиває,
хай уляжеться щем після суєтних днів,
хай забудеться біль — біль який оживає —
вже давно позгасали вечірні вогні.
Не буди, що було і тоді, коли цвітом
буде травень буяти, але не таким.
Ти усьому радій, як умієш радіти,
тільки те, що минуло, в мені не буди.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.