* * *
Шматки думок цейтнот розвішав
на що попало без мети:
то невиразні, то ясніші
то перекошені світи.
Щось вирвані слова гадають.
Спинився погляд Ваш на мить
у пам’яті на самім краю
і недомовлений стоїть.
Правічність… Холодніють звуки…
Нечутно листя шелестить…
Час золотавої розпуки
на струнах вічності дзвенить.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.