* * *
Пірнаю в смуток золотого лісу,
в печальні храми кленів та беріз,
здіймаю зграї зроненого листя —
застиглих рибок хвостиками вниз.
Між хоругов багряних і врочистих
на сповідь до листопада пливу,
молюсь за землю і за небо чисте,
за осінь чудотворну лісову.
Причастя із калинового віття
приймаю, як розбійник, і хрещусь…
Перед стоколірним розп’яттям літа
свічу-листочок ставлю… І мовчу.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.