Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

* * *

Ні, я не знаю, що було обманом…
Хтось дивній казці видумав кінець…
Поки воли лежать і сонце в’яне,
Три довгі крапки згадують мене.

Блакитний сніг летить, не опадає,
ледь-ледь з’явився і зникає сон,
зима проходить, і весна минає,
а небо зовсім не міняє тон.

Все витягнулось на десятки літ.
Все витончилось у чеканні дива,
і порух кожен — без кінця політ,
і кожне слово — перечуте й сиве.

Одна лиш мить нежданна і св’ята…
На межах зникнення — тривожно, лунко.
Світ воскрешає тільки чистота…
Лоскоче ніби губи поцілунок.

***

© Іван Ольховський. Всі права застережені.