* * *
Душі закортіло на люди,
а людям було не до душ…
Казали, що з нею не будеш
крутитися, наче вуж.
Вона не годує злиднів,
а просить уваги і часу…
І перед душею завидна
гримів у дверях засув.
Душі не було де присісти,
сплакнути, розвіяти шок.
Довкола одні аферисти
чіпляли усіх на гачок.
Общипували товстосуми:
“Ну що то вона за річ?
Якої потрібно суми,
щоб з нею провести ніч?”
Шамани тягли на арканах,
вдаючи із себе богів,
підпоювали дурманом,
заплутували в борги.
Були б затоптали в бруді
п’яниці, повії, бомжі,
не вирви з хмільного блуду
архангельські крила душі.
Відтоді тривожно-займиста,
ненависна владі гроша,
далеко-далеко за містом
живе наодинці душа.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.