* * *
Ми котрий день не дивимось кіно —
син доламав нарешті телевізор,
щось, десь встромив — і задимів циклоп —
посеред хати купа скла й заліза.
Безрукий сноб, рахітичок старий
морив казками нашу всю родину,
доїв, як кіз, і, як овечок, стриг.
Не відпускав на волю й на хвилину.
Він пожирав і час, і сон, і гнів,
паралізуючи і волю, й силу.
Ми вже не знали, хто чого хотів,
ми вже не чули, в кого що боліло.
Ми помирали… Тупість і пітьма
заполонили сонячну оселю…
Тепер — свобода! Канібал сконав!
Тобі спасибі, юний Одіссею!
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.