Галина МИРОСЛАВА

ГРОЗА, або НАСИЧЕНИЙ ЧУЖИМИ ГОЛОСАМИ

ПЕРСОНАЖІ:

Насичений чужими голосами – чоловік, що справляє враження божевільного, під час дійства акцентує увагу на різноманітних кольорах, для показу темних речей одягається, світлий одяг у нього на споді.

Голоси – жінки та чоловіки, схожі на марева.

Хор – звукоряд, що лунає з-за сцени, шиплячий, наче крізь зуби, незлагоджений, чується з усіх кутків.

Ображений голос – хлопчик-підліток.

Чиста душа – маленька витончена дівчинка, балерина, зодягнена в білосніжне вбрання.

Птах – чоловік з чітким, дуже виразним профілем, високий, легкий, нагадує птаха усім своїм єством (вигляд, рухи, мова).

АКЦЕНТИ

Під час дійства актори знаходяться в постійному плавному русі, йде постійна зміна кольорової ґами, почергове миготіння світла й тіньових плям, голоси звучать звідусіль (людські, а також всеможливі звуки живої та неживої природи), стан мовчання лише у вказаних місцях.

Ліс. Передгроззя. З-поміж дерев виринає Насичений чужими голосами (НЧГ).
Голоси (1-ий, 2-ий, 3-ій, 4-ий)
знаходяться на сцені в різних місцях, вони повністю накриті сірими покривалами-балахонами.

НЧГ

Прислухайся
Це стукають кричать
В твоєму тілі
Загублені думки слова незрілі
мов мчить батутом рать

(Починає перебирати в руках довгі та широкі кольорові стрічки)

Зелені жовті сині п’янкобілі
Жовтогарячі вогняні зіпрілі
Пусті і повні
Повні та пусті
Безмовні й мовні
Голоси живі

Раптом з пітьми виникає постать Птаха. НЧГ сідає на гойдалку між дерев і злегка погойдується, роблячи час від часу пориви (ці місця в тексті підкреслені двома лініями), часом крутить головою, відхиляється назад і т.п.

Птах

Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди
Ніби повінь
Розлиється сірість
Нав – кру – ги

Вчуваються протяжні звуки, падають, затримуючись, кольорові плями. Птах розважно кружляє по сцені, віддаляючись вглиб. Чуються ритми кінського тупотіння. Відкривається Голос 1-ий. Це чоловік з тривожним виглядом.

Голос 1-ий (піднімаючись і озираючись)

Гарцюють коні, скачуть одчайдушно.
Холодний черв на зораній ріллі.
Де досконалий світ,
А де бездушний?
Я хочу знати, а чи можу?
Ні?
На кволому розріджено осерді
Ядро в’язке мізерного буття.
Голосить Дух як злидар спересердя
У світі цім понад хрестом творця.
Відчути б все: і втрати, і блаженство,
Воодночасся простір і межу,
Безплідний потяг зримо у шаленстві,
Звиваючись, зміїться у піску

Одні світи, одні і тіж клітини,
Одних молекул копії й пісні
Де світ, в якому сховані святині,
Я хочу знати, а чи можу?
Ні?

Чути скрип, буркіт, спазми світла й темряви.

Хор

(Птах мечеться по сцені)

А ми все плазом, плазом, аж до крові.
І кожен камінь цвях, і лезами пісок.
Торуємо свій шлях навпомацки.
Та разом.
За нами льох
Для поперечних дум, проквашеності,
фальші,
Нитки тирчать з протертих рукавів.
Спиняємо думки
і ледь відчутний спів

(з-за сцени сплеск сміху).

Нас смокче, нас гризе
Одне бажання:

паші…

Голос 1-ий накривається. Птах кружляє по сцені, аж поки не віддаляється, натомість розкривається жінка – Голос 2-ий, потягується, поправляє розкуйовджене волосся, прикраси.

Голос 2-ий (розтяжний, спокійний, без сумніву)

Коли б отак: все бажане-можливе,
Напруга між майбутнім і минулим відійшла б.
Цілунками і ніжністю відплила.
Як сукня, що сповзла з плеча
Намисто блискло із бурштину, коралів,
А пахощі – із найніжніших трав.
Життя ж іде все далі, далі, далі,
Ховаю сутність. На м’який рукав

Спадає сніг весняної пелюстки,
Я п’ю росу з напівпустих піал.
Лягає втоми важкочорна хустка.
Як тяжко в світі серед людських жал.

Наче танцюючи, натягає на себе покривало. Удар блискавки. НЧГ падає з гойдалки, піднімається, одночасно розкривається низькорослий чоловік – Голос 3-ій. Він має масний, млосний, млосний вигляд, ласий погляд, є пухким, але в міру.

Голос 3–ій

Вершкове тіло витівка жагою,
Лаштунки ночі відсуває день,
Отак би залишався я з тобою,
Вливав би силу в тебе, як жень-шень…

(НЧГ простягається на долівці, сміється)

І ластився, і пестив би, і грався,
Гойдався у твоїх би раменах,
І цілував, кохався б, і сміявся,
І засинав з бажанням на вустах…

Доноситься розлогий грім. На сцену виривається наляканий Птах. Голос 3-ій накривається. 4-ий розкривається, з’являється дуже молода життєрадісна жінка з дитиною на руках, від якої йде сяйво. Птах завмирає на видноті. Звучить легка мелодія в сі мажорі.

Голос 4-ий (сопрано)

Росою – в сніг,
Сльозою – в сміх.
І радість під натхненне небо!
Цілую змочені пелюшки,
Як найдорожчий скарб
Для мене!

НЧГ починає, піднімаючись, грати паяца: підкидає щось вгору, ловить, схрещує руки, перевертається і відкочується до гойдалки. Зривається Птах і раптово завмирає. Хвилеве оторопіння. Жінка накривається. НЧГ піднімається і йде просто на глядачів.

НЧГ

Ще недостигле – перестигло.
Скисає синє молоко,
Невипите життя й кохання непізнане,
А вже стекло
Багато літ

Чути скрипіння дерев і видно їх похитування. Птах, кружляючи, щезає між деревами. НЧГ сідає, звісивши ноги в зал, похитується.

Хор

По ребрах гнучкої совісті,
В гомілки, в коріння понять
Впиваємось добре щей повністю,
Під нами скрижалі скриплять.

Блискає. Гримить. Наляканий Птах, вилітаючи на сцену, зупиняється, прислуховується. Плями світла мигають по сцені.

Птах

Застогне ліс
У високості
Птах лячно крилами стріпне
Вчепіреним у душу страхом
Вій – не

Чути зойки різнорідних птахів. Птах опускається на землю і залишається завмерлим на середині сцени.

Голос із безодні (глибокий бас, наче з-під землі)

Живеш як раб
без відчуття польоту.
В безодню зазирни:
отам-світи.
Долання страху –
люлька безтурботи.
Вона дотліє в спалаху мети

1-ий, 2-ий, 3-ій, 4-ий Голоси скидають покривала і кружляють лісом, виспівуючи незрозумілі звуки, кожен, звичайно, свої, то виринаючи, то ховаючись поміж дерев, доки не спиняються біля НЧГ.

НЧГ

Тяжко упав на душу
Грішний свердлуючий страх
Мучить надлюдське право
Саморозп’яття
знак
смерті

Хор

Смерті
якої смерті
Кожен суддя сам собі
Ти все-одно не мертвий
Хочеш ти того чи ні

НЧГ

У снігах ми навік заночуємо
В піні плинно спадаючих днів
Невіддільні від вчора вгамуємо
Крик і розпач
Безсилля і гнів
І розвурдивши завтрашнє скинемо
Ковдри змучених спітнілих снів
Сухожилля стискаючи силою
Роздираючих зболених слів

Птах піднімається. Голоси (1-ий – 4-ий) неритмічно похитуються, по черзі повторюючи слова за Птахом.

Птах

Звір запіє / повторення
Неначе прип’ятий / голоси
Заскавчить / голоси
Занявчить / голоси
Зареве / голоси
Зойкне / голоси
Зойкне писком / голоси
Несамовитим / голоси
Завмре / голоси

На сцену вибігає Ображений голос.

Ображений голос (роздираючи душу)

Ні, я не точка на прямій!

(Всі повертаються в його бік, завмирають)

Нехай
проекція життя мого-то коло,
Я є людина,
В мене є свій світ.
І незалежне сприйняття усього.
Крізь спектр чуттів!
Хай неймовірний сплав
З моїх понять,
Мої в нім аксіоми
З небесних і земних оріднених начал,
Мої там відчуття,

Мої там коми!

З-за сцени чути нервовий сміх, але він легко переходить в природний. Всі усміхаються, залишаючись на своїх місцях, а трохи помовчавши, починають погойдуватись, але нерівночасно.

НЧГ

Сприймати б себе наповажне,
Дорослість відкинути геть,
Відважно зірватись, як в танці,
У радість –
І шкереберть.

Блискає. Гримить. Ображений голос втікає за сцену. Чути завивання вітру.

Птах (підіймається, стиснувшись)

Невигойні набрякнуть рани
Пазурі увіп’ються в кору
Осоружно зустрінеш зітханням
Гро – зу

НЧГ

Тіла з частин,
З шарнірами для купи…

(Птах губиться серед дерев)

Як зупинити їх,
Поки вони не трупи?!

Голоси 4-ий – 1-ий по черзі від меццо-форте до меццо-п’яно проговорюють:

Духовні трупи…

Яскраве світло охоплює сцену.

НЧГ

От заломлене світло повертає до тебе,
Розтривожене слово батогом по тобі,
Різкість звуку вертає в злобі.
І по тілу розходиться.
Де ми?! (Відгомін)
Ти пульсуєш у власних сітях,
Ледь цураючись сам себе,
І туманить, і тягне, і рве,
І болить кожна жилка прозоро.

Голосіння, стогони, сміх, зойки, писки на сцені та поза нею. З-поміж дерев випливає Чиста душа. Все замовкає, при цьому всі, хто знаходиться на сцені, здіймають руки вгору (зігнені як віття дерев).

Чиста душа

Я вирвусь з ваших голосів
І з натовпу бо я стихія
І полечу
У стрім лісів у шир полів
Волію
Відчути їх єство і суть
Відчути те що я жива
І незагублено яснію
Що я частинка блискавична
І вічна

Хор

Вічна   вічна   вічна

Б’є дощем. Голоси розбігаються вусібіч. Чиста душа обходить сцену і дуже спокійно, світло, повільно говорить:

Вічна

1991 р.

***

© Галина Мирослава. Всі права застережені.