ПРОКАЖЕНА
Часом
відчуваєш себе
прокаженим кошеням.
Ти – лише пацієнт на столі у лікаря,
Що виймає твоє серце,
Бо так вважає за потрібне,
Щоб замінити єдиний
хистячий клапан,
Анічого не бажаючи чути від тебе.
А воно,
Вирізьблене скальпелем життя
(без жодного наркозу),
Під мікроскопом часу
майже невидиме,
Прагне вислизнути,
шукаючи таких же
Прокажених
У вимріяний (чи суджений)
лепрозорій.
***
© Галина Мирослава. Всі права застережені.