Оксана МИКОЛЮК

СОПІЛКА ТА ДЗВІН

Хто та, котра приходить раз і назавжди?
Міняється сама, а не як жінка – тільки шати.
Із голосом сопілки вічномолодим
Та вдачею верби – де є, там проростати?

Триматимуть її вербові чари до тих пір,
Аж хтось із перших не спитає: “Звідки
Берется срібна туга між високих гір?”
…Й задзвонять гори від неспокою сопілки!

І вже здається… Ні, мабуть уже так є,
Що ти – у нас, а ми – в тобі, мій батьку-світе!
От тільки де та, ким сопілчин голос не стає?
І як вербу розчарувати? О, то треба вміти!

Гартує силу дзвін, попереду торуючи ходи:
І в піднебессі, і поміж рудого глею…
Бо ту, котра приходить раз і назавжди,
Вже кличуть на ім’я, хоч ще не звуть своєю.

***

© Оксана Миколюк. Всі права застережені.