БО НЕ ПРИЙНЯТИ – ЯК?
Прийму усе, що буде. Просто не прийняти – як?
На віру. Губкою. Хоч не усьому стати медом…
І хай прощалася з собою, та зректися вже – ніяк
Того, що не частиною, а проросло крізь мене кредом.
Зустріну всіх, хто йтиме. Просто не стрічати – як?
А ми – не береги ми, поєднані уявними мостами.
Ти – берег мій, що для підземної ріки є твердь і яв –
Матерія, яка для віщих снів родючим грунтом стане…
Прощу усе, було що. Просто не прощати – як?
Хтось – пас овець, хтось – бив горшки, я ж – мучилася словом…
Як грози плакали за ним жінки, а він – ще більше спраг,
Бо скоро виявлялися мілкими їх душеві схови…
Віддам усе, що маю. Просто не віддати – як?
Немає в світі слова як мені – з тобою.
Ми в ньому є. Це заступилося за нас життя,
Бо ми йому не зраджували ні зневірою, ні грою.
***
© Оксана Миколюк. Всі права застережені.