ВИНО ОСІННЄ
Не розбавляй слізьми вино осіннє –
Воно солодке, ніби від єлею.
“Забудеш?” – ще вчувається в лелечім голосінні,
Бо я не вірю й досі, що вже є тією…
Як дражнить недоступністю бажання раю!
Хоч на годиннику – опів на свято, –
Себе не впізнаю, тебе – таким не знаю,
Так-так, на те ми смертні, щоб смерть перемагати!
Від неї в сотні раз твоє ім’я сильніше,
Моє ж – з повітря виткане і віддає осіннім
Лелечим болем, ладаном, і стиглим віршем,
І тихою “осанною” твого спасіння.
***
© Оксана Миколюк. Всі права застережені.