КЛЕОПАТРА
Тут вільно, бо темно і все тут – чуже.
День довгий у квітні, у жовтні – коротший…
…Як року пора прийшла, а піде
Як думка, як мрія, як сон – як захоче.
То яблуні гілка забула за всіх –
Розквітла рожева, в середині – біла;
А жовтень – за столик до неї підсів, –
Чи мужність така, чи таке божевілля?..
Хоч хміль дає ясність таку, як ніколи,
Невіданий сімнів пече, наче ватра
Й закутує в біль. Це кохання – до крові,
Тебе вже немає, ти – сон Клеопатри.
Ще й вітер притих і у шпарку забився…
Позичене свято вона принесе,
На гілочку яблуні ти помилився, –
Єдину, що втримає, хоч – не спасе.
***
© Оксана Миколюк. Всі права застережені.