СЛОВО
Із слова – кукіль вибирала,
І на жертовному вогні
Палила кукіль: пізнавала
Те слово, що зосталося в зерні.
Аби зробити слово рідним,
Його в долонях вигрівала,
І сталося те слово світлом
У світі, котрий будувала.
Щоб сталося воно красивим,
То простота, як купіль з м’яти,
Віддала слову своє диво
І силу більше думки знати.
Те диво в пригорщі тримала,
Коли роса передранкова
До Великодня вимивала,
Поганське золото із слова.
Слова молитви хай не всі:
Мій Боже, відпусти весну,
Життя на лоні ти засій
Зерном отим – пора йому!
Весну, яка збере до столу
У дім, де дах – то сонця схід!
Блакиттю стануть очі в слова,
В якого на долонях – світ!
***
© Оксана Миколюк. Всі права застережені.