Поліна МИХАЙЛЕНКО

ПУСТКА

Безкрая пам’яті

хустка

Напнула моє вчора.
Було щось.

Пустка

Сьогодні лишилась чорна.
Пустка прозорою має бути.
Має.

Але ось

Чорна. І не збагнути,
Чи вчора було

щось.

Було.
А де поділося?
Десь-то воно є:
Сміялось, торкалось, хотілося…
Десь – то вже не моє.
Хусткою кутаю голову –
Падає білий сніг

митей прийдешніх.

Холодно.
Що воно –
Просто збіг

обставин,

Чи розбігання їх?

***