Поліна МИХАЙЛЕНКО
ДОСИТЬ
Сплітаючи звуки вогнисті
Свого передчасного “досить!”,
Зненацька розсиплешся листям,
Бо раптом відчуєш – осінь.
Бо раптом відчуєш – барви
Зникають. Лиш барва сіра –
Як рана у небі рвана –
Стікає дощами віра.
Втамуй почуттів завірюху –
Хай серце твоє не голосить –
У тиші торкнеться слуху
Оте непромовлене “досить”.
Воно вже існує: ниє,
Де крила ростуть утоми –
Неявленого вияв,
Чи явленого спомин.
Утома чекати й дихати –
Дихати і чекати…
…І ось уже зовсім тихо ти
Утомлюєшся кохати.
***
© Поліна Михайленко. Всі права застережені.