Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Ти огорнеш мене
Холодом сліпих підозр,
До очей підступить
Болю розтоплене олово.
Але скільки б не
Зійшлося у небі гроз,
Я триматиму високо
СВОЮ НЕЗАХИЩЕНУ ГОЛОВУ

Ти не скажеш нічого.
Я мовчатиму в унісон.
Лиш завиє тиша,
Рвучи із натуги жили.
Було досить слів,
Але то був, напевне, сон,
Від якого мовчання
Нас обох пробудило.

Ти зробиш так,
Що пусткою стане світ
І луна снуватиме
Від краю його до краю.
Але навіть як підуть
Із мого світу всі,
Ти залишишся в ньому
І ніколи не втрапиш до раю.

***