Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Не треба, любий мій, не треба
У хащах бузини бузку шукати
Й казати “солодко”, де пахне гіркотою,
Де ми не вільні над собою,
І у собі не вільні також.
Не треба, мій сумний, не треба
Сповідуватись сивим вербам
І називати їх пестливими словами.
Ти німоту гортанню не зруйнуєш.
І крик твій – тільки змах крила

безшумний

Над чорною ріллею, що чека на зиму.
Усе, що маю – неможливе,
А що не маю – дійсність спрагла.
І не дивися так тужливо
У сірі очі забуття.

***