Поліна МИХАЙЛЕНКО

КАРБИ

Зловити мить за хвостика
І надкусити вушко їй,
Так, щоб вона заверещала дико
Й закарбувалася у пам’яті чуттів

навіки.

Інакше – мишкою шугне –
І ніби не було.
Привиділося…
Іскрою сяйне
Й змішається з багном.

Закарбувати мить
Фортуни, горя, віри,
Сподівання…

Та як в твоє життя
Уступить можновладнеє кохання,
То карби непотрібні вже тобі:
Його мовчання й шепіт
Кожну мить
На пісню молитовну
Обертають.

***

© Поліна Михайленко. Всі права застережені.