Поліна МИХАЙЛЕНКО

КОХАЙ МЕНЕ, КОХАЙ

Кохай мене, кохай…
Цей подих – теплий легіт долі –
Пливе крізь роки

й крізь печалі,
Як човник білої пір’їнки
Отої чайки, що кигиче про невідоме,
Й завжди плаче,

і часто – наперед.
Кохай мене, кохай –
Тоненька ниточка, що ниже
Червоні намистини

доль жіночих
В одну на всих жіночу долю.
І юнка на зорю вечірню
Скривавить ніжну білу шию
Коралями надії.

і схоче
Видихнути вперше –

Кохай мене, кохай…

***