Поліна МИХАЙЛЕНКО

МОСТИ

Мости розпросталися гепарадами живими,
Стрибаючи з берега до берега.
А відобразилися хутрами зотлілими
Линялих боа, повислих на руслах-шиях.
Мости летять, як птаха крил розмах.
А відбиваються у водах непостійних
Мінливістю розкиданого вітром

дрібного пір’я,

З якого жодного вода не понесе…

Мости знають, що довгий їх вік.
Та не довший за вік їх рік.
І уперто не дивляться в воду…

***