Поліна МИХАЙЛЕНКО

ЛІС І ВІТЕР

Снить голий ліс липневим дзвоном.
Спить ліс старий. Лиш вітер в кронах
Гуляє, голову задерши в небо,
Й провалюється у просвіти там, де треба б
Галяву обійти. Й на мить стихає.
Обтрусить лист сухий зі свитки і зітхає
Журливо трохи. Й знов – гай-гай –
Як парубійко – знай-гуляй…
А ліс, як сивий дід – лиш марить,
А небо сірі брови хмарить,
І скоро небо й ліс надвечір
Накличуть тихії старечі
Туман і дощ.
Й ні вітерця.
Лиш млява
Мряка.

***