Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Так хочу іноді складати вірші
Не з слів чи речень,
А з уламків слів,
З речей старих
Нові творити речі,
Плести мереживо
Із рваних слово-снів.
“Коха…” – “кохай-й”?
Чи то було “коха-ли”?
“Коха…” – нехай
Залишиться “коха-ний”.
А може просто –
Хтось когось коха-є…
Це дивне “є” насправді ще буває?

Закінчення тут значення не має –
Достатньо кореня, що лагідно зітха,
Кохання ніжну сутність видиха:
Коха-. Коха. Коха…

***