Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Котрийсь-то день лежу собі в лікарні.
Дивлюсь на сніг, на місто з висоти
То оком Брейгеля, то поглядом Андрія:
Трамваї зрідка, люди і круки,
Рудий собака, що здається чорним
В урочистій по-цю-сторонній тиші.
Життя іде. Іде в життєвих справах:
По пенсію, до школи, просто так,
Вигулює дитину чи кота.
А тут воно принишкло, зачаїлось
До часу. Біла чистота
І тут, і там. Лише уламки звуків
Уява домальовує мені
На брейгелевім давнім полотні,
В оптичних снах призванного Андрія
І в лікарнянім вимитім вікні.

***