Поліна МИХАЙЛЕНКО

* * *

Дитинство моє розхристане
Блука бур’янами часу –
Сонце калюжане розбризкує,
Пахне яблуками й медом Спасу.
На кладці сяде – полоще ноги,
Ловить пуголовки й випускає…
І не шукає якоїсь дороги,
Сенсу сонця ще не шукає.
Ще сліпота буває – лиш куряча,
Ще дурман – тільки білі дзвоники,
Бруду в світі – хіба що курява,
Й можна плакати, коли дуже боляче.
Якось стрілися ми випадком,
Та дитинство моє мене не пізнало –
Перейшло струмочок старою кладкою,
Бур’янами часу помандрувало.

***

© Поліна Михайленко. Всі права застережені.