Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ

ЛІТО В ЖИТАХ

Де степами п’яна рать ходила,
Де рікою кров лилась колись,
Кіммерійські стріли і вудила
У червоній глині запеклись.

І, неначе стомлені тамтами,
Низько розстилаючи баси,
Сумовито стогнуть над житами
Грізні кіммерійські голоси.

Квітне шовком неба синя пілка.
Виднокруг бринить, як тятива.
Може, то в траві й не перепілка,
А душа закохана співа?

Не злякай той голос ненароком,
У зеніті погляд зупини:
Може, то чиєсь гаряче око
Стежить за тобою з вишини.

***

© Борис Мозолевський. Всі права застережені.